ПОРАДА ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ: Як допомогти дитині подолати шкільну тривогу?

Кожному дорослому відомий стан тривоги. Слід зазначити, що тривога має ситуативний характер. Наприклад, якщо на дитину чекає виступ із презентацією перед класом, вона може відчувати хвилювання, тривогу, а під час виступу на концерті залишається абсолютно спокійним.

Тривожність є стійким станом дитини. Дитина хвилюється про те, як пройде контрольна навіть тоді, якщо досить добре володіє матеріалом. Щоразу, коли їй треба відповідати біля дошки, вона знову стикається з тривогою. Дорогою до школи дитина може почати відчувати занепокоєння, тому що їй здається, що вона забула якийсь підручник або не зробила домашнє завдання в повному обсязі. Тривожність може бути пов’язана не тільки з навчальним процесом, але й зі ставленням у дитячому колективі. Дитина може турбуватися про негативну оцінку вчителів або погане ставлення до неї серед дітей.

Формуванню шкільної тривожності сприяють:

– завищені вимоги батьків;

– покарання за недостатньо добру оцінку;

– зайві навчальні навантаження;

– складні стосунки з педагогами, або однокласниками;

– зміна школи або класу;

– занадто часті контрольні.

Шкільна тривожність може проявлятися:

– у зайвій старанності дитини;

– у вегетативних проявах: дитина червоніє, відчуває тремтіння, долоньки стають вологими, з’являється неприємне відчуття в районі живота;

– у пасивності на уроках;

– неможливістю відповідати на запитання вчителя або біля дошки (дитина настільки турбується, що не може відтворити навіть той матеріал, який знає дуже добре). Також занепокоєння може бути пов’язане зі страхом бути осміяною іншими учнями;

– різні психосоматичні захворювання, часті застуди та різні нездужання;

– неуважність, зниження концентрації уваги;

– у частих порушеннях дисципліни. Так можуть поводитися діти з глибокими страхами. Це легкозбудливі, активні діти. Нерідко вони вибирають собі роль «клоуна» в класі. Таким чином, намагаються впоратися з тривожністю.

Як батькам допомогти дитині, який переживає шкільну тривожність.

1. Насамперед спробувати з’ясувати, з чим саме пов’язана тривожність (навчальний процес, стосунки з учителями або однолітками, страх покарання тощо). Для цього вам варто спокійно і дружелюбно поговорити з дитиною;
2. Якщо ваші вимоги до дитині високі, знижуйте планку;
3. Піднімайте самооцінку дитині, зробіть усе, щоб вона почувалася успішною. Хваліть навіть за найменше досягнення! Якщо дитині вдалося вивчити й розповісти вірш на один бал вищий, ніж раніше, хваліть! Це її досягнення. Дитина має повірити в себе і відчувати, що батьки вірять у неї;
4. Забезпечте вдома максимальний емоційний комфорт для дитини. виключіть покарання за оцінки, глузливий, зневажливий тон у ставленні дитини;
5. Якщо в дитини виникли складності з однокласниками, з’ясуйте причину і придумайте разом із дитиною способи подолання;
6. Можете поділитися з дитиною, як ви справлялися із ситуаціями, які викликають у вас тривогу;
7. Навчіть дитину простих способів саморегуляції;
8. Говоріть часто, що любите дитину, забезпечте їй достатній тілесний контакт;
9. Якщо ви самостійно не справляєтеся із ситуацією й дитина не почувається краще, зверніться по допомогу до психолога.

 Як говорити з дитиною про небезпеку вербування: поради батькам і вчителям

 Міжнародний день щастя

Щороку 20 березня у світі відзначається Міжнародний день щастя. Це чудовий день, щоб нарешті з’ясувати, що означає щастя в нашому житті, як стати щасливим та зробити щасливими своїх близьких. Це час подумати, чи вміємо ми знаходити радість у маленьких моментах, цінувати прості життєві задоволення та оточувати себе позитивною енергією. І якщо нам і досі щось заважає це робити, нарешті позбутися цього, щоб навчитися бути щасливими.

Внесіть у повсякденне життя:

– регулярну фізичну активність;

– здоровий сон;

– правильне харчування;

– посмішку (навіть якщо для неї відсутні причини);

– перебування на відкритому повітрі, особливо у сонячний день;

– більше подорожей, коротких та довготривалих;

– заняття улюбленою справою;

– більше обіймів та поцілунків з коханими та рідними людьми;

– суспільну активність та соціальну взаємодію;

– доброзичливість та щиру допомогу іншим людям;

– будь-які досягнення (маленькі та великі), які підвищують впевненість та самооцінку;

– постійне навчання для розвитку особистості.

Навчиться стримувати негативні емоції, уникайте конфліктів й намагайтесь вирішувати їх конструктивно.

 Визначення типу майбутньої професії

 Мотиви вибору професії (Р.В.Овчарова)

 Булінг у закладах освіти: що це таке та як діяти?

До Уповноваженого Дмитро Лубінець надходять ряд звернень від батьків щодо булінгу по відношенню до їхніх дітей, у яких зазначається про відсутність відповідного реагування адміністрацією закладу освіти, байдужість педагогів та однолітків до таких випадків, внаслідок чого діти бояться йти до школи, бояться перерв, поглядів однокласників.

Зазначу, що БУЛІНГ або цькування - це форма насильства серед учасників освітнього процесу, яка може завдати шкоди психічному чи фізичному здоров’ю дитини. І важливо розуміти: відповідальність за такі дії передбачена законом.

Зокрема, згідно з статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення - може наставати адміністративна відповідальність.

Розʼяснюю, за якими ключовими ознаками можна розпізнати булінг у закладі освіти:

систематичність - це не разовий конфлікт;

наявність ролей - кривдник, потерпілий і часто свідки;

наслідки - страх, тривога, приниження, психологічна або фізична шкода.

Зауважу, що учасниками булінгу можуть бути не лише діти, а й дорослі - учасники освітнього процесу.

Булінг проявляється у різних формах:

фізичний - штовхання, удари, побої;

економічний - вимагання грошей або псування речей;

сексуальний - систематичні дії сексуального характеру;

психологічний - образи, ізоляція, приниження, чутки;

кібербулінг - цькування в соцмережах і месенджерах.

Разом з тим, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України, існує чіткий порядок реагування на прояви булінгу та визначено першочергові дії:

Будь-який учасник освітнього процесу може подати заяву керівнику закладу.

Заява має бути зареєстрована.

Керівник зобов’язаний повідомити поліцію, батьків, за потреби - соціальні служби та медиків.

Протягом 3 робочих днів керівник закладу скликає комісію.

Комісія збирає пояснення, висновки психолога, аналізує докази.

Комісією приймається рішення і керівником видається відповідний наказ про підтвердження або спростування факту булінгу.

Звертаю увагу, що булінг травмує не лише дитину, яка постраждала, а й формує небезпечну модель поведінки у всьому колективі - на цьому ситуація не повинна закінчуватися «на папері» - далі закладом мають бути вжиті відповідні дії: профілактичні заходи, моніторинг та робота з учасниками освітнього процесу.

Отже, якщо ваша дитина стала жертвою або свідком булінгу, проте відсутня належна реакція адміністрації закладу - ми завжди готові допомогти поновити право дитини на безпеку в освітньому середовищі.

Якщо Ви стали свідками або жертвами булінгу, проте це питання не врегульовано належним чином, Ви можете звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

за адресою: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008;

на електронну пошту: hotline@ombud sman.gov.ua

на гарячу лінію: 0800501720;

за тел. 044-299-74-08.

 Дитина з особливими освітніми потребами

Правильно

Дитина з особливими освітніми потребами (ООП)

Неправильно

Особлива дитина, інклюзивна дитина, дитина з інклюзією, інклюзятко

Кожна дитина і доросла людина унікальні та особливі по-своєму, а тому в кожного з нас є власні індивідуальні потреби. Якщо ми маємо на увазі саме інклюзивну освіту, то правильно говорити саме «діти з особливими освітніми потребами». І це, до речі, єдиний випадок, коли коректно говорити «особливий». Маємо акцентувати, що дитина з особливими освітніми потребами - це людина до 18 років, що потребує додаткової підтримки в освітньому процесі. Хто це може бути:

діти з інвалідністю;

діти з родин, що опинились у складних життєвих обставинах;

безпритульні діти;

діти, які живуть із ВІЛ/СНІД;

діти-сироти;

діти з дислексією (порушення, за якого людині важко читати), дисграфією (порушення, за якого людині складно писати) чи дискалькулією (порушення, виражене в нездатності людини до рахунку, розв’язання математичних задач);

діти, позбавлені батьківського піклування та інші.

Дитина, яка на деякий час «випала» з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, теж стає дитиною з особливими освітніми потребами, бо може потребувати додаткового часу, аби наздогнати однолітків.